Збережемо Україну разом

Я — ще дитина… Та в серці моїм
Палає любов, як вогонь незгасимий.
Коли вимовляю: “Мій рідний дім”,
Я думаю: “Україно, ти — диво!”
Вона у сльозах…, але не слабка,
Вона у вітрах, що шепочуть: “Живи”.
Її обіймає моя рука —
І я обіцяю: «Ми вистоїм. Ми.»
Я чую, як б’ється її душа
І стукіт сердець мільйонів людей.
І кожна тривога, і тиха межа
Стають тільки кроком до світлих ідей.
Мені не байдуже. Я не мовчу.
Бо правда у серці моєму кричить.
Я світло несу, я надію несу —
І це допоможе країні жить.
Ми разом — це сила, це крик і любов,
Це руки, що тягнуться щиро вперед.
І навіть крізь темряву знову і знов
Знаходимо віру, як сонячний злет.
Збережемо разом — не просто слова,
А клятва, що в серці навіки жива.
Бо поки ми любимо, поки стоїм —
Ніхто не зламає наш спільний дім.
Я — учениця. Та я не одна.
За мною — народ, за мною — життя.
І поки в мені є любов до добра —
Житиме вічно моя земля.
Пастух Софія Євгенівна
15 років, м. Дніпро, Гімназія №72