24. Як можна за гроші придбати щастя

В одному місті, у сусідніх будинках, жили двоє хлопців — Сашко та Єгор. Вони були друзями й завжди разом ходили до школи. У їхній школі навчалися сестрички Лола та Емілія. Із Сашком та Єгором вони часто разом поверталися зі школи додому, бо жили поруч. Близькими друзями вони не були, адже всі четверо мали зовсім різні характери.

Хлопці завжди були активними та емоційними. Сашко здавався злобним, а Єгор — пихатим. Насправді такими вони не були — просто намагалися так поводитися, щоб їх, мабуть, боялися та поважали. Сестрички були хорошими й добрими дівчатками. Лола завжди здавалася веселою та щедрою, а Емілія часто ображалася, тому її нерідко бачили сумною.

Коли хлопці та дівчата разом ішли зі школи, їхні різні характери й настрої часто створювали цікаві пригоди. От і цього разу вони не поділили іграшку та посварилися через неї. Дорога додому була ще довгою, тож треба було якось миритися. Почали з’являтися різні пропозиції щодо того, як вирішити цю проблему.

Якщо відкинути такі варіанти, як розрізати іграшку навпіл, то найреальнішим виходом із ситуації була пропозиція купити нові однакові іграшки для всіх. Діти вже були не маленькі й розуміли: щоб щось купити, потрібні гроші. Тож вони розбіглися по домівках із великим бажанням знайти гроші на нові іграшки.

Сестрички розділилися. Емілія відразу підбігла до бабусі з дідусем і стала слізно просити їх про допомогу, бо знала, що вони її люблять і не хочуть бачити її сліз та смутку. Бабуся з дідусем були мудрими людьми, тож знали ціну людському щастю. Вони знали, що велике щастя складається з маленьких краплинок.

Вони завжди були щасливі, коли Емілія їм і хліба купить, і казку почитає, і допоможе ліпити пиріжки та вареники. Тож їм хотілося, щоб і Емілія була щасливою. І якщо для цього потрібна іграшка, то хай це буде іграшка.

Лола ж звернулася до батьків по гроші на іграшку. Батьки уважно її вислухали й не заперечували важливості та необхідності придбання цієї чергової забаганки. Вони дістали блокнот, у якому вели записи сімейного бюджету на цей місяць: там були розписані всі кошти, які надходили до сімейного бюджету, і всі витрати. Переглянувши записи разом із донькою, вони дійшли висновку: якщо цього тижня дати вихідний хатній працівниці, яка допомагала їхній сім’ї вести домашнє господарство, то на вивільнені кошти можна буде купити іграшку. Але тоді всі справи, які виконувала працівниця, доведеться розділити між членами родини, а дівчаткам потрібно буде помити посуд і прибрати не тільки свої кімнати, а й кухню з вітальнею.

Сашко звернувся по гроші до мами з бабусею, але отримав лише надію, що кошти йому подарують на день народження і він зможе витратити їх на що захоче — хоч навіть на іграшку. Проблема була в тому, що день народження мав бути лише через місяць. Та й планів на цей день було дуже багато, тож мрія купити іграшку зараз залишилася тільки мрією.

Єгор звернувся до тата. Тато відмовив, вважаючи цю іграшку непрактичною, а тому й непотрібною. Тож Єгору довелося звернутися до старшого брата. Старший брат був відомим серед дітей блогером, тому запропонував звернутися до підписників по донати на придбання іграшок для друзів.

Наступного дня всю дорогу зі школи друзі розповідали свої історії пошуку грошей і дійшли висновку, що тих коштів, які вже принесли сестрички, недостатньо, щоб купити всім однакові іграшки. Тож вирішили почекати на донати від підписників брата Єгора. Підписників було багато, тому результату довго чекати не довелося. Але він виявився неочікуваним…Замість грошей підписники почали надсилати свої іграшки. Щодня друзі отримували купу нових іграшок, і ця купа ставала дедалі більшою. Це вже створювало проблему: друзі не тільки не встигали гратися цими іграшками, а й не знали, куди їх складати.

Діти відібрали кілька іграшок, з якими їм хотілося пограти, а інші Єгор запропонував продати. Тож у вихідний день вони у дворі своїх багатоповерхівок зробили імпровізований прилавок, на якому розклали іграшки та цінники до них. Люди підходили, дивилися й посміхалися. Їм подобалася дитяча завзятість і те, як дружно вони все організували. Відразу було видно, що ці діти — справжні друзі. Цікаво було багатьом дорослим і дітям, але купували дуже рідко. Було незрозуміло: чи то ціни були зависокими, чи то іграшок було надто багато. Наші друзі вже занудьгували біля свого прилавка.

Несподівано підійшов чоловік. Він був високим і вдягненим якось незвично яскраво. Діти ніколи не бачили його раніше. Чоловік широко усміхнувся та… купив усі іграшки. Це було несподівано, радісно й приємно для всіх.

У житті бувають такі моменти, коли проблема вирішується способом, якого ніхто не очікував. Але часто буває й так: щойно вирішуєш одну проблему, з’являється інша. От і цього разу чарівний покупець, якого діти вже назвали Супергероєм, не зміг сам забрати всі іграшки, бо їх було дуже багато. Тож попросив дітей допомогти донести їх.

Діти з радістю погодилися. Їм було цікаво, кому ж він купив усі ці іграшки.

Цей день був сонячний і гарний, тому на вулиці було багато людей із дітьми. Здавалося, що всі вийшли гуляти та просто гратися. Але якщо уважно придивитися, кожен був зайнятий якоюсь справою.

Хтось ішов до магазину, а хтось уже повертався з покупками й допомагав дорослим їх нести. Хтось не просто грався в пісочниці, а дбайливо збирав розсипаний пісок. Хтось не просто бризкався водою, а допомагав поливати квіти та прибирати подвір’я.

На дитячому майданчику, як завжди, було радісно. Діти кудись бігли, лізли, стрибали — граючись, пізнавали світ і вчилися в ньому жити. А якщо уважно придивитися, то не всі просто гралися: були й ті, хто доглядав за своїми меншими братиками та сестричками.

Здавалося, що всі — діти й дорослі, а також бабусі та дідусі — вийшли погрітися на сонечку та порадіти життю. Але наш Супергерой бачив у діях цих людей добрі справи, які вони робили, виконуючи свою повсякденну роботу. Тож він підходив до них і дарував кожному іграшку за якусь добру справу.

Це було неймовірне видовище: ішов високий чоловік, яскраво вдягнений Супергерой, і роздавав іграшки за добрі справи дітям — Суперняткам. А поряд четверо наших друзів несли купу іграшок і подавали їх Супергерою. Усі навколо посміхалися.

Цей день став не тільки сонячним та яскравим, а й незабутнім — особливо для наших друзів.

Наступного дня дорогою зі школи діти обговорювали, як вирішити нову проблему. У них було багато грошей і багато іграшок. І хоча іграшки були різні, ніхто навіть не думав через це сперечатися. Купувати нові однакові вже не було ні сенсу, ні бажання.

Друзі хотіли розділити гроші порівну, а Єгор сказав, що всі гроші належать йому, бо вони з’явилися від продажу іграшок, які їм надіслали підписники завдяки зверненню саме Єгора.

Ось так четверо друзів знову посварилися. Але цього разу всім захотілося якнайшвидше помиритися, тому вони вирішили частину коштів витратити на організацію пікніка, щоб у дружній атмосфері вирішити, що робити з рештою грошей.

На пікніку все було добре, поки пропозиції щодо розподілу грошей знову не довели їх до сварки.

І тут невідомо звідки з’явився Лісовичок із палицею. Він подивився на всіх добрим і мудрим поглядом та промовив:

— Ви знову всі подружитеся та будете щасливі, хоча грошей цих у вас і не буде.

Лісовичок зник, а діти стояли й думали. Якщо грошей у них не буде, то навіщо зараз через них сваритися? А щоб бути щасливими, треба когось зробити щасливим.

Вони взяли та купили багато морозива й пішли вулицями, роздаючи його тим, у кого не було домівки, гарячого обіду та теплих стосунків, — усім знедоленим, тим, кому не судилося мати щасливу долю.

Недалеко від торгового центру вони помітили велику групу дітей, одягнених в однаковий одяг. Саме за цим було зрозуміло, що це діти, які живуть у дитячому будинку, — діти, які не мають сім’ї.

Чарівним чином усім нашим друзям одночасно спала на думку одна й та сама ідея — подарувати щастя цим дітям.

Тож вони запросили їх до торгового центру, а вже там нагодували, купили їм одяг та запросили до дитячої кімнати. Стільки радості та дитячого сміху цей торговий центр, мабуть, не бачив раніше!

Коли гроші скінчилися, друзі згадали слова Лісовичка про те, що вони будуть щасливими. І тоді зрозуміли: Лісовичок не забирав у них гроші. Він лише передбачив, яким буде їхнє майбутнє.

Адже гроші справді закінчилися. Але разом із ними зникли й сварки. Залишилися дружба, добрі справи та щасливі обличчя дітей.

Цікаво, чи здогадувався Лісовичок, що щасливими будуть не тільки четверо друзів, а й багато-багато інших дітей, які зрозуміли одну просту істину:

«Дружба – це любов замотана в щастя!»