17. Любовне зізнання.

Казка про те, як чарівні сили допомагають тим, хто йде до своєї мети

В одному великому місті, а може не дуже великому, бо знаходилось це місто недалеко від лісу, жив був хлопець Богдан. Він був широкоплечий, сильний і мужній, було йому вже 15 років. А схожий він був дійсно на парубка козачого роду.

Недалеко від нього жила дівчина Аліна, яка була на рік менша за Богдана. З раннього дитинства вони спілкувалися майже кожного дня. А ще в них було багато спільних друзів.

Якось Богдан з Аліною та друзями пішли в ліс на пікнік. Була чудова сонячна погода, ліс виглядав неймовірно зачарованим. Сонце пробивалося через листя, утворюючи безліч сонячних зайчиків, які стрибали по деревах, по галявині та обличчях дітей, котрі прийшли сюди.

Богдан зачаровано дивився на те, як сонячні зайчики танцюють на Аліниному одязі, на її обличчі і волоссі. Милуючись її красою, він думав тільки про одне: як йому освідчитись, що він закохався в ту, едину, з якою вже багато років товаришують та підтримують один-одного в усьому.

Коли компанія визначилася з місцем відпочинку, Богдан першим запропонував піти по дрова, та запросив Аліну допомогти йому. Подруга з радістю підтримала пропозицію, бо їм було завжди зручно спілкуватися та працювати разом. Вона навіть не здогадувалася, що на них чекає попереду.

У Богдана був намір поговорити із нею про їх майбутнє, бо давно вже зрозумів, що кохає лише її. Він ніяк не міг збагнути, коли про це сказати, і саме зараз, на його думку, було саме те місце, та саме той час. Чаріний ліс, сонячна галявина, гарний настрій – придавали йому впевненості.

Коли вони зайшли вже далеченько від галявини, то у Богдана було вже зібрано чимало гілля, він був цим задоволений, а найбільше – знайденою великою дровинякою, яка могла тліти у вогнищі до самого вечора. Аліна в цей час збирала квіти, її букет був неймовірним. Здебільшого до його складу входили лікарські трави та польові квіти, які, поєднуючись, створювали аромат чарівного настрою. Вона так захопилась своєю справою, що відійшла від Богдана далеко і вже не бачила його.

Зненацька парубок побачив перед собою вовка, який невідомо звідки з’явився. Всі чарівні слова та думки, які він так ретельно підбирав, щоб освідчитись дівчині в коханні, вмить зникли, а на їх місце прийшов не страх, а сміливість, сміливість та відповідальність за їх з Аліною життя. Богдан вмить, майже рефлекторно, дав вовкові по голові саме тією великою палицею, яка так йому була до вподоби. Вовк утік, але в нього з пащі випало щось блискуче, яке привернуло увагу хлопця. У цей час він почув, як Аліна закричала, злякавшись вовка, який чимдуш тікав подалі від дітей. З переляку дівчина майже знепритомніла, впала в обійми такого найсильнішого та найнадійнішого свого друга. У цей час, їй здавалося, що його плече може захистити її від усього зла на світі.

У Богдана від переляку тремтіло серце, він забув всі ті слова, які так ретельно готував вже довгий час, щоб освідчуватися в коханні, тому він просто і ніжно сказав: «Люба, я тебе кохаю!».

Аліна лагідно глянула йому в очі й тихенько промовила: «Неймовірно, ти мені теж подобаєшся, але я не так собі уявляла це освідчення. Де квіти, де цукерки?»

Погляд обох упав на щось блискуче, що випало з пащі вовка, підійшовши ближче, вони були здивовані, бо це були справжнісінькі дві золоті каблучки, які дивом підійшли їм за розміром. Їх обличчя світились від щастя!

Хлопець підняв букет, який вона з переляку випустила з рук, та протягнув Аліні. Дівчина обійняла букет, вдихнула його аромат і з посмішкою запитала: «А цукерки де?».

Богдан став думати, де ж йому взяти цукерок, та нічого не спадало на думку. Вони в лісі! І тут сталося диво – перед ними з’явився чарівний заєць. Вухастий запропонував дітям іти за ним, пообіцяв вивести з лісу прямо до крамниці з цукерками. Хоча це і здавалося дивним, та все ж таки Богдан з Аліною пішли за зайцем і вже через деякий час вони вийшли з лісу.

Переступивши поріг крамниці, Богдан згадав, що в нього немає грошей, і хотів повернутися назад, але в ту мить побачив свого батька. Здавалося, то був сон, але тато здивовано запитав, чому той не в лісі, і де його друзі. Довелось все розповісти і попросити грошей на цукерки.

Трохи поміркувавши, батько погодився: «Я дам тобі гроші, але ти повинен пообіцяти, що зробиш генеральне прибирання квартири, приготуєш вечерю та після 18 років одружишся з цією дівчиною». Звісно, він пообіцяв, навіть не замислюючись над умовою, бо перед собою вже бачив цукерки та уявляв, як зрадіє кохана.

Найбільше, мабуть, був радий він сам. Нарешті йому вдалося освідчитись коханій дівчині, виконати всі її побажання та отримати позитивний відгук від неї.

Щоб щасливо жити, завжди треба йти до своєї мети!

Дніпропетровська область

м. Дніпро

Ліцей №33