14. Острів Дружби.

Казка про те, як хоробрі, дружні, добрі юні серця можуть здолати зло.

В одному невеличкому місті жила мрійлива дівчинка, яку звали Мія. Їй було чотирнадцять, вона успішно навчалася в школі, захоплювалася читанням, вивчала різні мови, займалася спортом, любила тварин, мала багато друзів, зростала старанною та допитливою.  В її серці жила проста та водночас важлива мрія – зробити велику добру справу. Та Мія навіть не здогадувалася про те, наскільки швидко настане той день, коли все бажане здійсниться.

Якось, коли батьки дівчинки вирушили у відрядження, Мія випадково знайшла у шафі старовинний рукопис  латинською мовою, який дбайливо передавався в її родині з покоління в покоління. Здавалося, що він зберігає якусь давню таємницю.  Дівчинці стало настільки цікаво, що за зовсім короткий проміжок часу їй вдалося трохи опанувати дивну мову та прочитати його. У рукотворній книзі йшлося про людські чесноти – головні цінності в житті людини. На останній сторінці незвичайного рукопису містився таємничий кулон, про який від бабусі та дідуся не один раз чула дівчинка ще змалку. Золотими літерами на ньому був викарбуваний надпис: «Carpe diem!» («Лови момент!»). Маючи  якесь дивне передчуття, дівчинка  все-таки вирішила вирушити назустріч пригодам та відкрила рукопис.  Раптом із нього вирвалися найяскравіші промені, що вмить осяяли кімнату, а маленький  золотий ключик випав прямо в долоньку дівчинці. Мія сміливо вдягла на шию кулон. Якась невідома сила пронесла дівчинку з дивовижною швидкістю крізь простір і час  й та опинилася на безлюдному острові в далекому океані.

Він поодиноко тягнувся тонкою змійкою серед його темно-синіх вод, над якими нависла вічна темрява, яка поглинула міріади яскравих зірок. Теплий пісок сипався крізь тоненьні пальці дівчинки, легкий вітерець  колихав над нею величезне листя тропічних дерев, що схилилися біля морського прибою. Хвилі одна за одною набігали на піщаний берег й непомітно розтавали, перетворюючися на білу піну. Дівчинка озирнулася: на високій горі виднілася величезна фортеця. Мії просто не вірилося, що це все відбувається з нею насправді.

Не встигла вона про це подумати, як над замком пронісся величезний Дракон й приземлився біля його високих кам’яних стін. Мія миттєво кинулася до саду, щоб сховатися за дивними рослинами, які були розташовані неподалік. Та на її превеликий подив, в ньому мирно паслися чудернацькі тварини – єдинороги, які мали ніжно-веселкові гриви й довгі хвости. Які ж вони були  надзичайно гарні та ласкаві! Коли дівчинка підійшла до них ближче, вони навіть до неї заговорили! Мія з легкістю зрозуміла їхню мову.  Дивні стовріння розповіли про те, що  в замку на горі вже тисячі років поспіль живе Чаклун, повелитель зла, який нікого не пускає до острова й не любить ані тварин, ані людей, а величезний Дракон надійно його охороняє. Та єдинороги повідомили, що хоробрі, дружні й добрі юні серця можуть здолати зло. А ще ці чарівні створіння  погодилися виконати єдине бажання дівчинки.

Мія заплющила очі й подумала про те, що найбільш за все вона б хотіла, щоб поруч були її вірні друзі, які разом із нею подолають усі перешкоди. Та звідки ж їм тут взяться? Та тільки дівчинка розплющила очі, то побачила, як її друзів вже стрімголов несуть верхи вірні коні-єдиноріжки до загадкової  печери, в якій зберігалася таємнича скриня, а на шляху до неї – складні лабіринти. Мія разом із друзями, розгадавши загадки й таємничі ребуси, подолавши усі перешкоди,  швидко дісталася до скрині. Величезні кажани, таємні привиди та злі сили намагалися стати їм на заваді, та все зло виявилося безсилим проти звичайних найкращих почуттів – дружби, хоробрості, взаємовиручки.

Мія згадала про ключ й швидко відімкнула загадкову скриню, на якій виблискував надпис: «Amicitia magnum est bonum» («Дружба – велике добро!»). Діти обережно дістали меч й тієї ж ночі перемогли Дракона. Велетенське вогняне створіння розпалося на сотні, а може й тисячі дрібних вогників й лавою скотилося з гори до самого берега, погаснувши у темних морських хвилях. Тільки-но це сталося, як над замком утворилася велика чорна хмара, накрила собою весь острів й розвіялася рясним дощем. Це був злий Чаклун, чари якого стали безсильними перед хоробрими юними серцями.

З-за обрію вперше за тисячу років вийшло сонце, щедро посилаючи свої промені на землю з безхмарного лазурного неба. Живильна волога оновила все навколо: на острів повернулися й весело заспівали прекрасні райські птахи, з’явилися дивовижні тварини, розквітли квіти небувалої краси. Кожен охочий,  з тих пір, міг насолодитися сповна неперевершеними краєвидами прекрасного  острова серед океанних глибин.

Нарешті сюди повернулося життя!

Дніпропетровська область

м. Новомосковськ

Бібліотека-філія №3 Публічної бібліотеки НМТГ