22. Різдвяна казка. Казка про те, як важливо обходити перешкоди на своєму шляху.

Був чудовий зимовий день. В цей день радісно було всім дітям, бо це був день зимових канікул. Зазвичай, зимові канікули чекають не тільки для того, щоб відпочити від школи, але  ще, щоб ліпити сніговиків, кататися на санчатах і ковзанах разом з друзями, але цього року снігу зовсім не було. Сумно від цього було не тільки дорослим, які пам’ятають зимові канікули свого дитинства зі снігом, морозом та радістю від Різдвяних свят. Сучасні діти радіють від можливості відпочити від шкільних занять та поспілкуватися з друзями.

Під час одного з таких спілкувань у чаті нашого класу з’явилася інформація про те, що в самому великому парку міста буде відбуватися святкування Різдва. Там буде гарно, радісно, яскраво, щасливо. Найбільше цією новиною зацікавилися четверо друзів. Це були подружки Єва і Марія, та нерозлийвода друзі Олег і Андрій.

Їм враз стало не цікаво спілкуватися через чат, а захотілося бігти, мчатися, летіти туди – де радісно та щасливо, туди – де свято!

Мабуть, такий неймовірний сплеск душевної радості відчули й пастухи в той час, коли народився Спаситель, бо вони залишили свої справи, взяли подарунки: злато, смірну та ладан та пішли туди, куди вела їх зірка, бо не мали уявлення куди йти, а подарунки для новонародженого обирали так: ладан, як подарунок для Бога, миро – як для людини, злато – як для царя.

Щось схоже було і з нашими друзями. Вони залишили свої справи в інтернеті, та відчувши неймовірний сплеск душевної радості, готові були бігти на це свято, але як можна бігти туди, не знаючи куди, та так – не знаючи як.

Друзі знали, що першою умовою для того, щоб батьки відпустили треба, щоб була слухняність, тож вони цього дня дуже старанно допомагали батькам виконувати домашні справи, а у вечері розповіли про своє бажання відвідати різдвяне свято у парку.

Мамі Марії дуже  сподобалася ця ідея і вона сказала: «Гарна ідея, я теж хочу потрапити на це свято! Тож я залюбки тебе відведу туди, та твоїх друзів».

Батьки Єви були б раді теж відвідати парк, але у них уже було заплановано відвідати стареньких батьків, щоб привітати їх зі святом, тож вони відпустили Єву разом з подружкою Марією та її мамою.

Андрій жив з дідусем та бабусею, тож він їм розповів про своє бажання. Дід хлопчика був вірянин, тож свято Різдва для нього було не просто святковий день, а день великої радості, бо у цей день народився Спаситель, тож він з радістю підтримав бажання онука, та пообіцяв, що відведе його на цю подію.

Андрій був дуже радий цьому, і він відразу зателефонував Олегові, але той був засмучений, бо його батьки ніяк не хотіли його відпускати тому, що саме в цей день вони чекали на гостей. Андрію було шкода свого друга, тому він попросив діда зателефонувати батькам Олега. Коли він зателефонував, то промінчик тепла передався з його дзвінком і Олега батьки теж відпустили з Андрійком та з його дідусем.

Одного чудового ранку, четверо друзів, разом з дідусем Андрія та мамою Марії зустрілися у дворі та вирушили в парк на Різдвяне свято. Це була добра справа, і як завжди трапляється, коли хочеш зробити щось добре, то хтось, або щось заважає.  Дідусь сказав би, що гріхи не пускають, а дітям здається, що пригоди на шляху самі з’являються.

Перше що сталося – це те, що мама Марії згадала, що перед виходом не перевірила, чи вимкнула праску, вона обурилась за це на себе та на доньку, тож Марія з мамою повернулися додому, щоб перевірити, та вимкнути її з електромережі, якщо вона під’єднана, а потім пообіцяли всіх наздогнати.

Дідусь знав, що це був один із семи гріхів – гнів, який проявляється через обурення, спрямоване на шкоду іншим людям, але він також знав, що терпіння його переможе і Марія з мамою, обов’язково наздоженуть їх та відвідають свято.

Вже перед самим парком, на дорозі стояв намет з хот-догами. Продавець пропонував свій товар усім перехожим. Булочки виглядали смачними, а сосиска з кетчупом давала такий приємний та сильний аромат, що в Андрія аж слинка покотилася і він сказав: «Я хочу їсти». Олег звернув увагу на те, що всі перед виходом з дому поїли, тож ще не мають бути голодними, а дід знав, що це чревоугодництво, або споживання більшої кількості матеріальних благ, ніж необхідно, зараз — конкретно їжі. Так – це була саме ненажерливість, яку перемогти може тільки помірність. Дідусь був дуже радий, що Олег зупинив Андрія, указавши на вартість хот-дога, та на кількість грошей, яку Андрій мав в кишені. Так діти перемогли цей гріх, та пішли далі, але Андрій так і не зміг зрозуміти, чому у нього грошей обмаль, а у людей, що купували хот-доги їх було достатньо.

Він дивився, як ті їх їли та аж облизувався, а в душі кипіла справжнісінька заздрість, та дід прямо у дітей на очах, витягнув зі своєї кишені грошей, та подав милостиню старенькій, яка просила у перехожих на хліб. Діти здивовано подивилися на діда і зрозуміли, що він щойно зайнявся благодійністю, тобто доброю справою, саме ця добродія перемагає заздрість.

Діти йшли своєю дорогою швиденько, попри те, що навколо їх все відволікало. Мама з Марією їх ледве наздогнали, та раптом вони почули чоловічий голос, який гукав їх. Олег відразу впізнав свого батька, який наздоганяв їх, щоб віддати телефон, який Олег залишив вдома. Спочатку татусь хотів тільки віддати телефон, але побачивши маму Марії, яка була красунею в гарному вбранні, йому стало радісно бути поруч з нею, так він захотів піти з ними на свято. Йому хотілося бути поруч з цією чарівною жінкою. Здавалося, що компанія стала більшою, тож повинно бути веселіше, але дід засумував, йому боляче було спостерігати, як блуд розкриває свої обійми, щоб захопити собі жертву.

Дід непомітно задів батька Олега своєю ногою, нібито сам перечепився, та так, що той ледве не впав. Це виглядало трохи кумедно, тож майже всі засміялися. Татові не хотілося виглядати недотепою, тож він вирішив повернутися додому, тим паче, що його там чекала дружина, яка готувала багато гарних страв до приходу гостей, і їй була потрібна допомога. Так перемогла цнотливість, її ще називають – ціло мудрість, тобто мудрість яка бачить світ в цілому. А якщо дивитися в цілому, то крім веселої цієї компанії, яка поспішає на свято, існує ще одна бажана компанія до зустрічі якої кохана дружина готує смаколики.

На веселу компанію звертали увагу майже всі навколо, тому не було дивно, що до них підійшла жінка з лотереями, та запропонувала купити їх, обіцяючи гарний виграш.

Всі зупинилися, та почали шукати гроші, щоб купити лотереї, а дідусь взяв та прогнав продавця лотерей. Де хто, не будемо уточнювати хто саме, бо, мабуть, майже всі подумали, що дідусь жадний, і йому шкода грошей на лотереї. Вони подумали, що дідусь старенький, тому не розуміє як можна примножити свої гроші шляхом виграшу в лотереї. Ніхто на нього не образився за це, бо знали, що він не жадний, а щедрий, бо міг віддати всі свої кошти тому, кому вони вкрай необхідні. Всі мовчки пішли далі, а дід сказав: «Ну їх, ті лотереї, із за них ми могли б спізнитися на свято». З цими словами не можна було не погодитися, тож всі швиденько попрямували до парку на свято.

Вони вже зайшли в парк та помітили дитину, яка дуже гучно верещала посеред тротуару, саме тому ніхто не міг пройти повз неї, тож і наші герої стояли та спостерігали, що відбувається, а сталося от що. Малюк з’їв цукерку, та не одну, а фантики викинув прямо на асфальт. Мама, яка йшла поруч, намагалася пояснити дитині, що так робити не треба, і що фантики необхідно прибрати, але малюк цього робити не хотів, йому, мабуть, було лінь це робити. Мама Марії дістала зі своєї сумочки одноразову торбинку з рукавичками, одну рукавичку вона вдягла та почала прибирати папірці з газону, який наніс вітер. Малюк це побачив, та перестав верещати, а мама Марійки запропонувала йому другу рукавичку, він її одягнув та відразу підняв свої фантики, вкинув їх в торбинку та став бігати по газонах, та збирати інші фантики, які вітер так ганяв по парку. Мама малюка мовчки дивилася, та не вірила своїм очам, бо бачила, що виховувати любов до праці можна так легко і весело.

Всі люди, які бачили цього малюка були дуже вражені, та почали хвалити маму Марії. Вона зніяковіла, а той хто був ближче міг помітити як у неї почервоніли щоки та очі, які хотіли десь скоріше сховатися від такої надмірної уваги до її особистості, бо вона сама вважала, що нічого величного не зробила, а просто допомогла прибрати сміття. Вона, смиренно, пішла в сторону, де стояли баки для сміття, щоб викинути торбинку з назбираним сміттям. Здається її дії були логічними, але дідусь бачив, як їй нелегко побороти гординю, яка як змія вилізла на хвалебні пісні оточення.

Так наші друзі з мамою Марії та дідусем, з пригодами, дійшли до парку, та швидко знайшли місце, де відбувалося Різдвяне свято. Там співали колядки, танцювали маленькі артисти з музичних та хореографічних шкіл, а люди їм підспівували та пританцьовували, розігріваючи замерзлі руки та ноги.

На душі у всіх було весело, радісно та легко. Дідусь дивився на щасливу дітвору та відчував велику радість на душі. Йому так захотілося, щоб якнайшвидше пройшов час, щоб на наступний рік всю цю компанію друзів разом з їхніми батьками запросити на Різдвяну службу до церкви, а потім йти до парку та всіх пригощати пряниками та іншими різдвяними смаколиками.

грудень 2024

м. Дніпро

Позашкільний заклад

(8 дітей)